Камінь “Диравець”

Камінь “Диравець” знаходиться серед скель вапняково-пісковикового походження, що виступають ліворуч автошляху Стільське – смт. Розділ. Його назва пов’язана з великим наскрізним отвором – дірою у скелі. Інакше цю скелю ще називають “Столовим Каменем” через те, що її верхня поверхня рівна, як стіл. Жодних розповідей, пов’язаних з “Диравцем” у селі не існує. Але проведені наприкінці 80-х років обстеження цієї пам’ятки засвідчили його культове призначення.

“Диравець” можна охарактеризувати, як величезний мегаліт пісковикового походження, що виступає з лівого високого берега р. Колодниці на висоті 303,2 м н.р.м. або 26 м над дзеркалом ріки. Скельні породи, з яких він складається, утворилися 14 – 15 млн років тому, коли наші території були дном теплого тропічного моря, на що також вказують рештки морської фауни: форамініфери, морські їжаки, двостулкові молюски, зуби доісторичних акул, тощо, які були виявлені під час обстежень пам’ятки. Його верхню частину характеризує невеликий майданчик ромбічної форми з рівною горизонтальною поверхнею, що видовжена у напрямку схід–захід. У вертикальному зрізі він нагадує горизонтально розміщену плиту, котра своїм західним краєм начебто спирається на величезну кам’яну опору. Встановлено, що вся поверхня майдану вкрита товстим шаром темно-сірого ґрунту, насиченого деревним вугіллям і золою. Вхід на Камінь, зі сходу від гори, перекриває розміщений поперек ритуальний вал, вирізаний у мергелях.

На вертикальній стіні скелі, що повернута площиною до заходу, відстежуються рештки давніх карбувань. Вони мають вигляд трьох вертикально розміщених жолобоподібних заглибин з гостроверхими закінченнями. Висота центрального домінує над боковими. Карбування заглиблені у скелю і мають лінзоподібний профіль.

Декілька метрів нижче, біля підніжжя Каменя, знаходиться величезний кам’яний валун вапняково-пісковикового походження. Він має овальну форму рукотворного походження. Трохи нижче від нього, на ледь помітній терасі зафіксовані сліди трьох западин округлої форми, що розміщені в один ряд.

На центральній западині були проведені археологічні дослідження. В результаті розкопано жертовну яму, що мала циліндричну форму. В її заповненні, у зольно-вугільному шарі виявлено рештки жертвоприношень, від яких залишилися дуже подрібнені кістки тварин і птиці.

У заповненні також траплялися уламки глиняного посуду VIII – початку ІХ ст., що використовувався у процесі проведення ритуалу.

Отримані дані дають підстави для висновку, що зазначений об’єкт є рештками унікального дохристиянського святилища, котре почало функціонувати на початку VIII ст. Цей об’єкт має і глибокий філософський зміст. Овальний камінь, що знаходиться у підніжжі “Диравця”, символізує земну кулю, а три висічені у вертикальній стіні скелі гостроверхі пази означають три символи світової матерії – вогонь, воду та повітря. Цим трьом стихіям присвячені три жертовні ями.

Рештки іншого дохристиянського святилища знаходяться на віддалі близько 65 м у напрямку на південь. На високому, стрімкому схилі лівого берега ріки добре простежується заглиблення підковоподібної форми, що має довжину 15 м та ширину 13 м. Встановлено, що воно має рукотворне походження. Біля його підніжжя, у природних скельних відслоненнях, простежується кам’яний майданчик неправильної півкруглої форми з рівною поверхнею, що плавно нахилена до південного заходу. Нижче, на її схилі збереглися рештки семи видовбаних у скелі сходинкоподібних заглиблень. Паралельно, по обидва боки від них, викарбувано дві канавки півкруглого лінзоподібного профілю.

Ліворуч від нижньої сходинки виявлені рештки двох жертовних ям напівсферичної форми, що були висічені у камені-моноліті. Їх стінки плавно нахилені до середини і переходять у напівсферичне дно. Заповнення ям становили сірі плямисті супіски із вмістом деревного вугілля, попелу, золи та шматків перепаленої до червоного кольору глини. У цьому ж шарі траплялися дуже подрібнені кістки птахів і тварин, а також уламки глиняного ліпного та кружального посуду другої половини VIII–Х ст. Характерні особливості цього об’єкта і виявлений у ньому археологічний матеріал дають підстави вважати, що на цьому місці було святилище, де перед божеством проводили ритуал з жертвоприношенням. Отже, обидві святині існували одночасно у VІІІ – Х ст.

На просторі між Каменем “Диравцем” і описаним жертовником у скелях вапняково-пісковикового походження збереглися рештки двадцяти однієї печери рукотворного походження.

Це, переважно, однокамерні приміщення-кімнати прямокутної форми. Вхід до печер був одночасно і вікном, через яке у приміщення потрапляло світло. Його характеризує прямокутна або квадратна форма. Де-не-де над входом до печери висічені зводи-аркасолі напівциліндричної форми. В інших випадках вхід до печери був прикрашений різьбою у вигляді ровика, що оточував периметр входу. Долівка приміщень рівна, горизонтальна і знаходиться нижче рівня входу до печери. Стіни печер гладкі, добре обтесані, орієнтовані переважно площинами за сторонами світу. Кути плавно заокруглені і, починаючи зі середини висоти приміщення, переходять у напівзаокруглену склепінчасту стелю, переважно вкриту товстим шаром кіптяви. У стінах окремих печер знаходяться заглиблені ніші квадратної або прямокутної форми. Ймовірно, що вони використовувалися для встановлення ікон. У стінах також трапляються невеликі заглиблення, неправильної форми, які, можливо, використовувалися для встановлення каганців чи свічок.

Окрему групу становлять ніші, що мають заглиблену нижню частину. Їх характеризує прямокутна форма та плавно заокруглене дно. Особливості цього виду ніш дають підстави вважати, що вони використовувалися як крипти, в котрих покоїлися мощі святих.

Через відсутність датуючого матеріалу в печерах час їх функціонування залишається нез’ясованим. Спостерігаючи за окремими характерними ознаками печер, можна припустити, що принаймні якась їх частина все ж таки пов’язана хронологічно з функціонуванням Каменя “Диравця”.

З утвердженням християнства печери використовували монахи-скитники.

Результати пошукових археологічних досліджень свідчать про те, що з утвердженням християнства у населених пунктах: Миколаїв, Тростянець, Велика Воля, Ілів, Дуброва, Прийма, Демня і Лубʼяне виникла густа сітка келій монахів.

Вищеозначені обʼєкти були важливими осередками духовного життя місцевого населення і заслуговують на їх подальше поглиблене вивчення, дбайливе збереження та популяризацію.