Стільське городище

Стільське городище ІХ – XІ ст. – пам’ятка археології національного значення (охор. № 130019-Н), знаходиться у селі Стільсько Стрийського району Львівської області. Воно займає велику територію на високому плато на схід від села.

Цей край оповитий великою кількістю давніх легенд та переказів, а також всіяний численною кількістю мікротопонімів, котрі вказують на окремі важливі частини городища.

В одному з давніх переказів мовиться, що дуже давно на плато існувало велике місто, і не просто місто, а столиця держави чи князівства. Воно було міцно укріплене і недоступне для ворожих полчищ, котрі неодноразово намагалися заволодіти ним. Але одного разу місто було підступно спалене ворогом дотла. Після того, як ворог відступив, уціліле населення покинуло спалене місто і переселилося на протилежний берег ріки Колодниці, де заснувало нове поселення, котре назвали Стольском на спомин про спалену столицю.

Походження цього словоутворення справді є дуже цікавим і незвичайним, оскільки воно складається з двох частин: кореня “столѣ”, що означає стіл або престол (сидіти на “столі” – бути на престолі) та суфікса “ск”, котрий учені розглядають як ознаку населених пунктів міського типу.

Численні інтригуючі легенди, перекази, давні зарубіжні писемні джерела, а також неймовірно велика, як для того часу, площа пам’ятки та складна система укріплень привернули до неї увагу учених. На їх клопотання у 1987 р. Національна академія наук України (тоді Академія наук Української РСР) створила постійнодіючу Верхньодністрянську археологічну експедицію спеціально для вивчення цієї унікальної пам’ятки. Експедиція діяла до 2012 року.

З метою збереження, поглибленого вивчення і широкої популяризації Сільського городища та комплексу памʼяток археології, що його оточують, у 2015 році було створено історико-культурний заповідник “Стільське городище”.

У результаті багатолітніх археологічних досліджень було встановлено, що городище справді є рештками величезного ранньосередньовічного міста, котре існувало у часі між початком VIII та початком XІ ст., а час основного розквіту якого припав на період між ІХ та початком ХІ ст. Його характеризує типова східнослов’янська трьохчленна соціально-топографічна структура: дитинець або княжа фортеця, укріплене передмістя, приміські та сільські поселення.

Вздовж західного підніжжя плато, на якому міститься городище, з півночі на південь несе свої води річка Колодниця, котра через 11 км впадає у р. Дністер, як ліва його притока.

Головною ознакою давнього міста є рештки потужних земляних насипів – валів рукотворного походження, що залишились від укріплень давнього міста. Вони кількома лініями оточували місто. На гребеневій частині цих насипів знаходилися дерев’яні оборонні стіни зрубної конструкції, а для утруднення доступу до стін, зовнішнє підніжжя валу було оточене глибокими та широкими ровами, котрі переважно були наповнені водою.

Територія міста сягала 250 га, а загальна довжина оборонних стін – 10 км.

Центральне місце було відведено дитинцю (князівській фортеці). Він займав домінуючу висоту на плато – 360–394,5 м н.р.м або близько 100 м над дзеркалом р. Колодниці. Майдан дитинця у плані характеризує неправильна прямокутна форма 300×500 м. Він, довкола периметра, був оточений потужним земляним валом, на гребені якого знаходилася дерев’яна стіна з горизонтально покладених колод, що кінцями в’язалися у зруби.

В укріпленнях дитинця з трьох сторін горизонту – сходу, заходу та півдня простежуються місця давніх проїздів у вигляді розривів у валі та рові. За одним із них, що з південної сторони, закріпилася давня назва “Золоті Ворота”. Під час проведення на цьому місці археологічних досліджень було частково розкопано сліди надвратної будівлі, очевидно вежі.

У центральній частині дитинця, ближче до північного його краю, на домінуючій висоті знаходиться урочище зване “Княжа Криниця”. Згідно з давньою легендою княгиня кинула в криницю золоту колиску свого немовляти, щоб вона не дісталася ворогові, який наближався до княжого двору.

Довкола укріплень дитинця, на пересіченому рельєфі, знаходилося передмістя, на якому жили і працювали різні верстви міського люду. Воно, з трьох сторін горизонту – півночі, сходу та півдня, було міцно укріплене кількома лініями оборонних стін, на що вказують рештки потужних земляних насипів – валів, обкопаних із-зовні глибокими та широкими ровами. Як свідчать результати археологічних досліджень земляні вали зазнали суттєвих руйнувань від дії атмосферних явищ та ерозійних процесів. Внаслідок змиву ґрунту з поверхні валів відбувалось суттєве пониження їх висоти і водночас замулення ровів.

Під час досліджень вдалося встановити, що оборонна стіна, котра була зведена на гребеневій частині валів, мала зрубну конструкцію. У стінах вбудовували вежі. У двох місцях системи укріплень давнього передмістя збереглися назви урочищ “Вежа”.

До міста вело три шляхи: зі сходу, заходу та півдня. За проїздом зі сходу закріпилася давня назва “Біла Дорога”. Назва цього урочища, а також розрив у валі та рові привернули увагу археологів. На цьому місці було розкопано кам’яний брук, мощений з каміння вапняку, пісковику та незначної кількості річкової гальки.

Над бруком знаходилась надвратна будівля – вежа, на що вказують рештки підвалин, заглиблених у кам’яному бруку. У їх заповненні виявлено уламки глиняного посуду, рештки залізних виробів, фрагменти обладунку вершника та верхового коня й інші знахідки.

У східній частині городища було виявлено і досліджено рештки більше трьох десятків археологічних об’єктів різного призначення. Це залишки нижніх частин жител, господарських будівель, пивниць, майстерень та ін.

Житла представлені рештками нижніх частин, як наземних так і заглиблених будівель. Більша їх частина була вщент спалена пожежею. В окремих житлах, у їх заглибленій частині, розкопані печі, викладені з каменю вапняку та пісковику. Під розвалом склепінь печей та поблизу на долівці виявлено уламки глиняного посуду ІХ–Х ст. Переважна його частина була прикрашена різноманітним орнаментом, нанесеним гострим інструментом по сирій поверхні глини. Посуд має добрий та рівномірний випал. Також серед предметів, виявлених у заповненні жител, були залізні ножі, фрагменти залізних обручів та дужок до відер, уламки пряжок, серпів, кам’яні розтирачі, уламки жорнових каменів, точильні бруски та ін.

У центральній частині передмістя було відкрито рештки спаленого залізоплавильного комплексу початку Х ст. З поміж багатьох об’єктів комплексу – ям для накопичення і промивання болотної руди, спалення і приготування деревного вугілля та місця для подрібнення каменю-вапняку, виокремлюються рештки, заглибленої у материкову основу, залізоплавильної майстерні. Посередині долівки знаходився горн, збудований з великих кусків каміння вапняку, пісковику та річкової гальки. На долівці біля горну знаходилося шість глиняних горщиків, ймовірно для зберігання води.

Цікаво, що багато давніх переказів та історичних назв місцевостей виявилися правдивими. До загадкових повідомлень належить переказ про існування під давнім містом підземного міста, що “відкривалося” один раз у рік, у день якогось великого свята. Тривалий час над вирішенням цього питання спільно працюють археологи та геофізики Національної академії наук України, застосовуючи найновіші методики пошуків.

У різних місцях та на різних глибинах під поверхнею городища зафіксовано ознаки великих пустот, як природного, так і рукотворного походження. Пошуки продовжуються, а інтрига триває.

Третя складова частина давнього міста знаходилася за межами його укріплень. Це приміські та сільські поселення, котрі виробляли товари першої необхідності для продажу в місті. Станом на даний час в околицях городища відкрито і частково досліджено рештки 70-ти поселень. Вони знаходяться переважно на високих, важкодоступних мисовидних виступах плато над ріками та потоками.