Вид на городище-святилище VIII–X ст.
Городище-святилище VIII–X ст. знаходиться на південно-східній околиці села Ілів в ур. “Печера”. Воно було облаштоване на мисоподібному виступі плато на висоті близько 80 м над дзеркалом р. Іловець, котра омиває його підніжжя частково з північного та західного боків.
Майдани городища мають неправильну трикутну та прямокутну форми й обмежені з півночі, сходу та заходу стрімкими схилами, що місцями переходять у прямовисні скелі вапняково-пісковикового походження. З південного боку городище оточене двома паралельно розміщеними рядами валів і ровів.
Внутрішній майдан городища знаходиться на стрілці мису, на висоті близько 80 м. Він має неправильну трикутну форму і довшою стороною розміщений по лінії північ-південь. З південного боку майдан оточений земляним валом, що має дугасту форму. Його довжина становить 40 м і кінцями він впирається у протилежні краї мису.
Зовнішнє підніжжя валу оточене горизонтальною терасою, котра стрімко спадає у глибокий рів, що має плоске горизонтальне дно. Приблизно посередині довжини валу, до його внутрішнього боку, було прибудовано прямокутний п’єдестал розмірами 3,4×4,5 м і висотою близько 1 м. Він викладений із великого каміння вапняку та пісковику. Поверхня п’єдесталу досить рівна, горизонтальна, стінки зі сходу, заходу та півночі пірамідально розширені до підніжжя.
Бронзовий перстень Х ст.
На поверхні п’єдесталу виявлено та досліджено дві невеликі ями, котрі вказують на місця, де були встановлені божества. Біля однієї із них знайдено жіночий бронзовий перстень зі щитком у вигляді квітки.
П’єдестал, на якому стояли божества
У підніжжі п’єдесталу, з північного боку розкопано неглибоку жертовну яму. В її зольно-вугільному заповненні виявлено велику кількість порубаних кісток птахів та диких тварин.
Серед кісток знаходилися уламки глиняного посуду ІХ–Х ст., що вказує на час проведення ритуалу.
Археологічні дослідження валу показали, що його було насипано на давньому горизонті з каменю вапняково-пісковикового походження різних розмірів. Поверхня була вкрита деревним вугіллям та сажею, а на окремих місцях зафіксовані сліди давніх ритуальних ватр. Під час зачистки дна рову на окремих його ділянках були зафіксовані вугільно-зольні плями – сліди ритуальних вогнищ. Усі наведені ознаки дають підстави для тверджень, що внутрішній майдан городища разом із п’єдесталом, валом і ровом є рештками святилища давніх слов’ян ІХ–Х ст.
Сусідній майдан городища, що знаходиться з південного боку, очевидно належав до пізнішої історичної епохи. Він оточений з півдня дугастим земляним валом, що пролягає зі сходу на захід на віддаль 50 м. Уздовж зовнішнього підніжжя вал обкопаний гостродонним ровом. У середній частині укріплень є розрив у валі та рові, котрий вказує на місце давнього проїзду. Безпосередньо за ним, по праву сторону в напрямку до майдану знаходиться земляний насип округлої форми у вигляді зрізаного конуса. Його рівний горизонтальний і округлий майданчик розташований на висоті 1,2 м над навколишньою поверхнею. Підніжжя насипу має теж округлу форму.
За зовнішніми ознаками та за типологією можна припустити, що цей об’єкт є рештками підніжжя вежі-донжона і свідчить про те, що в ХІ ст. на городищі виникли укріплення феодального замку.
У кількох десятках метрів, у напрямку на південний захід від зовнішньої лінії оборони, виявлено рештки давнього поселення, представленого западинами округлої форми, котрі вказують на місцезнаходження жител чи господарських об’єктів заглибленого типу. Дві западини були розкопані і встановлено, що вони є рештками нижніх частин жител Х–ХІ ст.
У прямовисних вапняково-пісковикових скелях, що виступають під майданом городища, з північного боку знаходяться три печери рукотворного походження.
Одна із них є унікальною за своїм значенням та ознаками, оскільки символізує лоно жінки-матері. Такі пам’ятки інакше називають рожаницями. Всередині печери знаходиться кімната розміром 3×3 м і висотою 2 м.
Час появи печери поки що не встановлений, але можна припустити, що вона функціонувала одночасно зі святилищем, а також і у пізніші часи. З утвердженням християнства печеру заселили монахи-скитники, на що вказують заглиблені ніші для встановлення ікон.
